Дошкільний підрозділ Бобрицького ліцею Великодимерської селищої ради Броварського району Київської області

Оздоровча робота в ДНЗ та заняття з фізкультури.

В чому ж полягає організація заняття з фізкультури у дитячому садку?
Сама обов’язкова складова в організації життя дітей ДНЗ це - ранкова гімнастика. Вона розвиває поглиблене дихання, обміну речовин, посиленню кровообігу, розвитку м’язів, розгальмуванню нервової системи після нічного сну та викликає позитивні емоції.
Головна вимога до ранкової гімнастики - проведення її на свіжому повітрі в літній період та у добре провітрених приміщеннях – взимку. Для тренування організму до змінних кліматичних умов навколишнього середовища. Одяг під час виконання гімнастики повинен бути легким.
Підбирати вправи до комплексу треба з урахуванням стану здоров’я, можливостей та індивідуальних особливостей дітей певного віку, Вправи повинні бути доступні до виконання та прості, також слід включати ходьбу, біг, стрибки та інші різноманітні вправи для різних груп м’язів.
Ранкова гімнастика для кожної вікової групи має свою тривалість.: для дітей раннього віку – чотири – п’ять хвилин, для молодшого дошкільного віку – шість – дев’ять хвилин, для дітей старшого віку – вісім – дванадцять хвилин. Комплекси ранкової гімнастики діти повинні вивчати в заняття з фізкультури, через кожні два тижня з ускладненням на другому.
Протягом учбового року комплекси періодично повторюються зі збільшенням навантаження за рахунок інтенсивності виконання та урізноманітнення вправ.
Гімнастика після денного сну проводиться через деякий час після підйому дітей, виконувати її можна у спальній, музичному залі або у групових кімнатах. Ця гімнастика повинна включати загально розвивальні вправи на різні групи м’язів зі зміною вихідних положень та вправи для правильного формування стопи та постави. Тривалість такої гімнастики від шести до дев’яти хвилин в залежності від віку дітей.
Динамічні перерви (фізкультурні паузи) проводяться в перервах між заняттями та малорухливими видами діяльності для зняття втоми у дітей, при цьому виконуються нескладні рухливі вправи, їх тривалість п’ять – десять хвилин.
Хвилинки фізкультури – проводяться під час занять короткотривалими комплексами фізичних вправ, які дають можливість зменшити втому дітей і відновити у них працездатність для подальших занять. До комплексів хвилинок фізкультури входять три – чотири вправи, які повторюються по чотири – шість разів. Їхня тривалість одна – дві хвилини.
Гартувальні процедури – це система заходів які спрямовані на підвищення опірності дитячого організму, розвитку швидко та без шкоди для здоров’я пристосовуватись до несприятливих умов навколишнього середовища.
У ДНЗ проводяться два види гартувальних заходів: спеціальні та повсякденні. До спеціальних належать повітряні та сонячні ванни, водні процедури( обтирання тіла – вологе та сухе, обливання), сон з відкритими вікнами. До повсякденних же процедур належать: температурний режим, застосування аерації, миття рук, обличчя в холодній воді, полоскання горла тощо.

Також проводяться інші гартувальні процедури (ходьба босоніж по глині, вологому піску, камінцях, росяній траві) та лікувальні профілактичні ( ароматерапія, фітотерапія, масаж, лікувальна фізкультура, фізіотерапевтичні процедури), які додаються до системи оздоровлення за згодою батьків та за призначенням лікаря з обов’язковим урахуванням індивідуальних показників кожної дитини.

Рухова активність дітей у повсякденному житті

Педагоги ДНЗ повинні спонукати дітей до рухливої діяльності, повсякчас регулювати їхню активність, та завжди схвалювати прояви самостійності, вольових зусиль. Важливо при цьому враховувати руховий досвід кожного малюка окремо, рівень рухливості, притаманній їй темп, здібності та природні можливості.
Обсяг рухової активності у межах активного режиму становить до трьох годин для дітей раннього віку, три – чотири години для дітей молодшого дошкільного віку та чотири – п’ять годин для дітей старшого віку. Прогулянки є важливим складником життєдіяльності всіх дітей. Неодмінна умова для їх проведення це збалансування вихователями програмних вимог з бажаннями дітлахів. Зміст роботи на прогулянках залежить від кількох складових: освітніх завдань, погоди, настрою дітей, загальної атмосфери в групі тощо.
Тривалість фізичних вправ на прогулянках становить: для дітей раннього віку двадцять – тридцять п’ять хвилин, молодшого віку – тридцять п’ять - сорок п’ять хвилин, дітей старшого віку – сорок п’ять - шістдесят хвилин. Знижувати рухову активність потрібно наприкінці прогулянки (за десять – п'ятнадцять хвилин) до її закінчення, для забезпечення спокійного переходу до іншого режиму.
Враховуючи величезну роль ігрової діяльності в зростанні особистості дитини, під час організації рухового режиму значне місце відводиться рухливим іграм. Добираючи їх треба враховувати такі чинники: вік дітей, місце ігор протягом дня, погодні та природні умови, пора року, наявність необхідного інвентарю та обладнання.
Як завжди до різних форм роботи (свят, занять, походів, розваг тощо) включаються рухливі ігри після попереднього їх розучування.
Проводять її щодня в усіх вікових групах – одну - дві гри, під час ранкового прийому дітей, дві – три гри - на прогулянках та одна дві гри - увечері . Всього на протязі дня проводять п’ять - сім рухливих ігор, а влітку – сім – вісім.
Протягом дня слід змінювати види рухливих ігор: ігри змагального типу, сюжетні та безсюжетні, спортивні ігри: (футбол, баскетбол, городки, настільний теніс, бадмінтон,хокей ) та різноманітні спортивні вправи: ( катання на санчатах та ковзанах, ізда на велосипеді, ходьба на лижах). Забавних ігор: (кільцекид, серсо, кеглі) тощо. Навчання елементів усіх цих спортивних ігор та вправ здійснюється на планових заняттях з фізичної культури, а закріплюється – на прогулянках.
Проведення фізичних вправ на прогулянках це оди із основних засобів для фізичного розвитку дітей. Завдяки їм формуються і закріплюються навички життєво – важливих рухів: (бігу, стрибків, ходьби, лазіння, метання тощо), тренуються фізичні якості: (швидкість, спритність, витривалість, сила, гнучкість, координація рухів).
В різноманітних організаційних формах (ранкова гімнастика, рухливі ігри, заняття з фізкультури) - також широко використовуються фізичні вправи. Також проводяться походи з дітьми за межідитячого закладу, (починаючи з молодшого дошкільного віку). Вихователі ретельно готуються до їх проведення: та продумують маршрут руху, спосіб пересування, вивчати місця зупинок та відпочинку, враховуючи при цьому природні умови ( наявність гірок, струмочків, повалених дерев тощо) До місця призначення діти зазвичай ідуть вільно, групуючись за своїм бажанням; шикування парами потрібно тільки при переходах доріг, вулиць.
Тривалість походу в один бік як правило встановлюється таким чином: для дітей четвертого року життя п'ятнадцять – двадцять хвилин, п’ятого – двадцять – двадцять п’ять хвилин, шостого року життя – двадцять п’ять – тридцять хвилин. Під час походів для дітей пропонують вправи з основних рухів, рухливі ігри в яких використовують дрібні фізкультурні знаряддя, та природні умови, а також проводяться спостереження в природі та навколишньому оточенні, короткі розповіді про екологію та краєзнавство, бесіди, дидактичні ігри тощо. Також проводяться прогулянки та екскурсії, вони посідають окреме місце в освітньому процесі, як форми знайомства дітей з соціальним, природним та предметним довкіллям, тому підміняти ними походи за межі дошкільного закладу не рекомендується. Основною метою дитячого туризму в умовах ДНЗ є оздоровлення, оптимізація рухового режиму, запобігання гіподинамії та вдосконалення рухових навичок.
Фізкультурні свята як правило, проводяться 2-3 рази на рік, починаючи з молодшого віку, тривалість таких заходів становить - сорок п’ятдесят хвилин для дітей молодшого віку, п’ятдесят – шістдесят хвилин для дітей старшого віку. Такі свята організовують в будь-який час в фізкультурній чи музичній залі, на дитячому майданчику тощо. Якщо ж свято проводиться у приміщенні, треба подбати про здійснення в цей день прогулянки на відкритому повітрі.
Найважливіша мета таких заходів це забезпечення активної рухової діяльності усіх дітей, участі кожного з них та створення піднесеного настрою. Дуже важливо не перетворювати його на видовище для дорослих і не відлучати від участі дітей, які з певних причин пропустили підготовку до нього, а також невпевнених та малоактивних дітей.
За час підготовки до фізкультурного свята потрібно розробити сценарій, оформити місце проведення, підготувати атрибутику, музичний супровід, костюми,нагороди, призи тощо. В сценарію особлива увага приділяється цікавим сюрпризним моментам, показовим номерам, підбиттю підсумків, врученню подарунків і призів, а також церемонії урочистого відкриття та закриття свята.
Готувати дітей до свята необхідно заздалегідь, впродовж усього освітнього процесу (під час заняття з фізкультури, ранкової гімнастики, на музичних, самостійної рухової діяльності, ігор, індивідуальної роботи тощо). Неприпустимо проводити масові репетиції повного ходу свята.
Фізкультурні розваги починають проводитися із раннього віку (третій вік життя) один – два рази на місяць, як правило у другій половині дня. Тривалість таких заходів теж ділиться по віковим групам: п’ятнадцять – двадцять хвилин для дітей раннього віку, двадцять – тридцять п’ять хвилин – молодшого та тридцять п’ять – сорок хвилин – для дітей старшого віку. Місцем їхнього проведення обирається музична або фізкультурна зала, фізкультурний або ігровий майданчик, групова кімната, паркова або лісова галявина, берег водоймища. В розвазі обов’язковим є участь кожної дитини. Для забезпечення оптимальних фізичних, психічних, та емоційних навантажень, проводиться раціональне чергування ігор з різним навантаженням, масових – з іграми підгруп, колективних, індивідуальних (атракціони, конкурси). Для дітей старшого віку у фізкультурних розвагах можуть переважати конкурси, естафети, вправи та ігри спортивного характеру.
Організовуються дні здоров’я. Приблизно один раз на місяць, починаючи з дітей третього року життя. Вони насичені різноманітними формами: лікувально – профілактичні та гартувальні процедури, фізкультурні свята та розваги, рухливі ігри, заняття з фізкультури, дитячий туризм та самостійна рухова діяльність. Проводяться вони як правило на свіжому повітрі. У дні здоровя освітня робота пов’язується з темами зорового способу життя та власне здоров’я (читання художньої літератури, бесіди, трудова, ігрова, пізнавальна там самостійна художня діяльності). Програма дня здоров’я передбачає заходи націлені як для всього дошкільного закладу так і на кожну вікову групу окремо.
Також організовуються тижні фізкультури, програма яких розрахована на декілька днів та проводиться з розрахунком на декілька днів.
Самостійна рухова діяльність проводиться з дітьми кожного дня під час ранкового прийому дітей, денної і вечірньої прогулянок. Вона може проводитися як на майданчику так і у приміщенні.
При організації самостійної рухової діяльності, враховують фізичний розвиток, індивідуальні особливості, та функціональні можливості кожної дитини. Неодмінні умови для проведення це попередня систематична робота з дітьми, мета якої – формування необхідного рухового досвіду, врахування рівня обізнаності про техніку виконання рухів, ігор, формування у неї необхідного рухового досвіду рівня фізичної підготовки та взаємодії між учасниками заходу.
Індивідуальна робота з фіз. виховання проводиться у вільний час групами або індивідуально, як правило у відведений час для самостійної діяльності дітей. Мета роботи – поглиблене ознайомлення та розучування навичок її виконання, усунення будь яких відставань у розвитку фізичних якостей.

Заняття

Заняття розглядають як цілеспрямовану та унікальну форму організованої навчально – пізнавальної діяльності з фізкультури та подальшого формування основ здорового способу життя. Як правило вони дають змогу систематичного та послідовного закріплювання та удосконалення рухових вмінь та навичок, розвивають фізичні якості, дають дітям соціальні знання та прищеплюють потребу в повсякденних заняттях фізкультурою, оптимізують рухову діяльність. Проведення організованого навчання у формі заняття з фізкультури, починається з третього року життя. Тривалість таких занять складають: п'ятнадцять – двадцять хвилин - для дітей раннього віку, двадцять – тридцять хвилин - молодшого та тридцять – сорок хвилин - для дітей старшого віку. Заняття діляться на частини: вступна, підготовча, основна та заключна. Тривалість їх проведення не постійна, вона змінюється залежно від освітніх завдань та умов проведення занять.

Обов’язковими умовами для проведення таких занять є провітрювання приміщень, вологе прибирання зали, завчасна підготовка фізкультурного інвентарю та обладнання. Вони мають бути естетично оформленими, приваблюваними, безпечними у використанні та відповідати віку дітей за розмірами, вагою тощо. Взуття та одяг дітей повинні добиратися з урахуванням пори року та місця проведення занять.

За показниками освітнього завдання, співвідношення нового і знайомого програмного матеріалу заняття з фізкультури поділяються на:
- мішані (надання нового рухового матеріалу та закріплення раніше набутих навичок; співвідношення нового та знайомого матеріалу складає три до одного або чотири до оного);
- заняття націлені на закріплення та удосконалення рухових вмінь і навичок, тренувальні (проводяться у разі потреби в кінці місяця або кварталу, півріччя для перевірки рівня сформованості рухових умінь та навичок , спеціальних знань, розвитку фізичних якостей).

За методикою проведення і за змістом рухові завдання розрізняють: и
- інтегровані, або комплексні, мішані (включають загально розвивальні, стройові вправи, рухливі ігри та інші фізичні вправи; проводяться в комплексі з використанням практичних, словесних, наочних методів і прийомів навчання в залежності від віку дітей);
- сюжетні (як правило, будуються за типовою структурою, але у формі «рухової розповіді», де всі завдання пов’язані одним спільним сюжетом і виконуються цікавими ігровими ситуаціями, імітаціями тощо);
- ігрові (всі завдання розв’язуються тільки з допомогою ігор, в кількості три п’ять: спочатку проводяться одна – дві гри малої та середньої рухливості, потім одна – дві гри великої рухливості, та на закінчення – одна малорухлива гра; ігри добираються таким чином, щоб за руховим змістом вони відповідали всім структурним частинам типового заняття; проводяться для закріплення набутих рухових навичок або з контрольною метою);
- домінантні: (ігри, акцентовані для реалізації певних освітніх завдань, застосування певних засобів фізичного розвитку. Наприклад: заняття на оволодіння елементами спортивної гри чи вправи, на розвиток швидкісно – силових якостей або заняття з використанням певного виду фізкультурного інвентарю та обладнання тощо).

Фізкультурні заняття проводяться щоденно:
- двічі на тиждень у відведений для цього період часу на майданчику або в фізкультурній залі (в залежності від погоди у весняно - літній час)
- в інші дні проводиться по два заняття з фізичними вправами на свіжому повітрі під час прогулянок (при сприятливій погоді в усі пори року) та один раз на тиждень, для організації елементарного дитячого туризму, проводиться похід за межі ДНЗ ( за відповідних природних умов)
Заняття на свіжому повітрі проводиться вихователем групи або інструктором з фізичної культури з допомогою вихователя. До іх проведення можливо залучати музичного керівника та помічника вихователя. Ці заняття мають таку ж тривалість як і заняття у залі, проте якщо вони проводяться на оволодіння елементами спортивних ігор чи вправ -тривалість можливо дещо збільшити (до п’яти хвилин). Так як ці заняття проводяться у період прогулянок, то їх треба організовувати під кінець заходу, щоб не допустити переохолодження організму після фізичних навантажень; у теплу погоду такі заняття розпочинають через десять п'ятнадцять хвилин після виходу на майданчик, після адаптування організму до нових умов.

Особливу увагу педагогів та медичного персоналу потрібно звернути на забезпечення оптимальних загальних навантажень на дітей . Загальні навантаження визначаються сукупністю фізичних, психічних та емоційних показників дітей під час проведення заняття з фізкультури. Фізичне навантаження – визначається величиною впливу фізичних вправ, які виконуються під час занять на функціональну діяльність усіх органів дитини. Пік таких навантажень повинен припадати в час проведення рухливих ігор в основній частині занять.
Для регулювання величини фізичних навантажень до змісту занять можна включати вправи різної складності , змінювати кількість амплітуду та темп. Важливо стежити за ступенем напруження м’язів при виконанні вправ, регулювати час їх проведення та пауз між ними.

Психічні навантаження – це показник впливу фізичних вправ під час занять на психіку дитини (увагу, мислення, пам'ять, уяву, сприймання, волю тощо). Найбільше психічне навантаження повинно припадати на початок основної частини занять, при розучуванні нових чи виконанні найбільш складних за технікою вправ з основних рухів. Регулюванню рівня психічних навантажень, запобіганню перевантажень дитячої пам’яті, мислення уваги та сприймання допомагають раціональне поєднання знайомого та нового матеріалів, зміна або оновлення обстановки середовища, обладнання, атрибутів та інвентарю, активізація пізнавальної та розумової діяльності дітей.

Емоційні навантаження визначають величиною пливу фізичних вправ на емоційний стан дитини. Максимальне емоційне навантаження як правило припадає на рухливі ігри в основній частині занять. Регулювати емоційне навантаження у ході занять допоможуть бадьорий, діловий та при цьому доброзичливий тон педагога, заохочення дітей до вправ, естетично оформлені різноманітні посібники, музичний супровід певної частини заняття, улюблені ігри та вправи дітей.

Оптимальне поєднання всіх навантажень дозволяє забезпечити високу працездатність дитячого організму і не викликає його перевтоми. За помірної втоми активізуються відновлювальні процеси в організмі, пожвавлюється темп та поліпшуються показники фізичного розвитку.
Вихователі мають стежити за зовнішніми ознаками реакції дітей на загальні навантаження: колір обличчя, шкіри, спітнілість чола, щік, спини, спосіб і ритмічність дихання ( через рот або ніс, наявність задишки), стан постанови, якість виконання вправ,дисципліна, рівень інтересу та уваги дитини, млявість чи надмірна рухливість. При появі ознак перевтоми або передвчасної втоми слід негайно вжити заходів щодо їх запобігання ( внести зміни у зміст, методику проведення заняття з фізкультури, дозування вправ, додати паузи для відпочинку тощо. Основний показник реакції організму на навантаження це частота пульсу. Проводячи заміри у дітей слід враховувати динаміку зміни його частоти: упродовж основної частини вона зростає на десять п'ятнадцять відсотків, підготовчої частини – на двадцять – двадцять п’ять відсотків, а під кінець основної - зростає на шістдесят – вісімдесят відсотків. Потім знижується і повертається до норми по закінченню заключної частині занять.

З регулюванням навантажень пов’язані загальна та моторна щільність фізичних занять. Загальна щільність заняття – це є відношення педагогічно – виправданого відрізку часу до часу всього заняття. Педагогічно – виправданим часом називається час, відведений вихователем для пояснення та показу дій, зауважень, заохочень, оцінки та допоміжні дії: ( шикування дітей, роздача та збирання атрибутів, установка й прибирання обладнання), безпосереднє виконання дітьми вправ тощо. Час витрачений на розмови з колегами, недоцільне повчання та пояснення, довготривалі бесіди, різноманітний аналіз дій і поведінки дітей, надмірне очікування вихованцями своєї черги в період виконання вправ, підготовці місця занятть, обладнання й інвентарю є педагогічно недоцільним і при визначенні загальної щільності занять не враховується. Тому слід звернути увагу на моменти правильної організації та проведення занять, ретельно продумувати, щоб час занять був якомога педагогічно - виправданим, а загальна щільність наближалася до 100 відсотків.
Моторна щільність розглядається як відношення певного відрізку часу, проведеному дітьми у русі, до загальної тривалості заняття. Визначається методом індивідуального хронометражу, має такі вікові норми: для дітей четвертого року життя – п’ятдесят п’ять – шістдесят п’ять відсотків, п’ятого року життя – шістдесят – сімдесят відсотків, шостого року життя – шістдесят п’ять – сімдесят п’ять відсотків, для сьомого року – сімдесят – вісімдесят відсотків. Показники можуть коливатися в означених межах та залежать від ряду чинників: типу занять, складності рухів, ступеня їх засвоєння, рівня загальної підготовки та організованості дітей та ін.. Існують різні шляхи для регулювання моторної щільності занять:
- правильний вибір способу організації дітей для виконання вправ та доцільне поєднання способів організації дітей для виконання рухів впродовж заняття;
- поєднання вправ основних рухів в комплекси;
- заповнення пауз в час очікування вихованцями своєї черги, або при зміні обладнання простими руховими вправами, які не потребують контролю вихователя;
розміщення і максимальне використання на заняттях великого і дрібного обладнання;
- забезпечення кількості інвентарю та посібників, використання універсального обладнання для одночасного виконання дітьми різних рухів;
- педагогічно – виправдане застосування словесних і наочних прийомів;
- музикальний супровід при виконанні рухів;

Робота ДНЗ в цілому спрямовується на підтримку, збереження і розвиток здорового способу життя дітей, правильної його мотивації . З огляду на це, дітей ознайомлюють з поняттям про гігієну діяльності, гігієну тіла, зовнішності, основні органи, а також про статеву індетифікацію та розвиток організму. При цьому треба дотримуватися принципів послідовності, систематизації та індивідуального підходу. Ця важлива робота проводиться в процесі всього часу перебування дітей у дошкільному навчальному закладі. І як показує досвід, заняття з фізкультури займає важливе місце у всьому виховному процесі дитячого закладу.

Здоров’ятворчі та здоров’язбережувальні технології у ДНЗ

Здоров’язбережувальна та здоров’яформувальна спрямованість освітнього процесу – важлива вимога Базової програми і самого сучасного життя з його згубним впливом на організм людини. Реалізовувати це завдання, зокрема, допоможе інтегрування в життєдіяльність дітей ефективних розвивально-оздоровчих технологій.Сьогодні проблеми збереження здоров’я дітей набувають особливої актуальності, оскільки дедалі помітнішою стає тенденція до погіршення його стану.Обсяг пізнавальної інформації, яку отримують малюки в дошкільному дитинстві, постійно зростає. Відповідно зростає і розумове навантаження. А це нерідко призводить до перевтоми, що негативно позначається на стані здоров’я дітей. Одне з головних завдань дошкільного закладу – така організація освітнього процесу, за якої не лише зберігатиметься високий рівень розумової працездатності вихованців, а й зміцнюватиметься їхнє здоров’я.Базова програма приділяє особливу увагу впровадженню в освітньо-виховний процес здоров’язбережувальних технологій, що дають змогу проводити оздоровлення в цікавих різноманітних формах, забезпечують фізичне, соціально-емоційне, духовне, інтелектуальне благополуччя малюків.В умовах дитсадка вихователі можуть впроваджувати різноманітні оздоровчі та профілактичні технології інноваційного та здоров’язбережувального характеру. Важливо при цьому враховувати індивідуальні особливості вихованців.Практика показала ефективність оздоровчих технологій терапевтичного спрямування: арт-терапії, піскової терапії, ігрової та казкотерапії, сміхотерапії, музичної терапії, кольоротерапії тощо. Терапія означає „лікування”. Але в умовах дитсадка впровадження таких технологій передбачає профілактику різних захворювань, поліпшення психоемоційного стану дошкільнят.Розглянемо деякі оздоровчі технології.

Кольоротерапія

Людину все життя оточують кольори. Часто вони впливають на наш настрій, самопочуття. Діти дуже чутливі до кольорів. Ще в утробі матері немовля позитивно сприймає червоно-рожеве оточення, в якому перебуває. А споглядання кольорів веселки сприяє вбиранню енергії Сонця, гармонізації почуттів та думок.Запропонуйте дітям обрати кольорову картку, яка їм подобається найбільше, а потім визначте, чи відповідають їхні почуття обраному кольору.Орієнтовні емоційні значення кольорів:

· жовтий – радість;

· червоний – щастя;

· синій – образа, зосередженість;

· зелений – спокій;

· голубий – замріяність;

· сірий – сум;

· помаранчевий – піднесення, радісне здивування;

· коричневий – утома.

Діти віком від 1 року незалежно від національності і місця проживання надають перевагу однаковим кольорам – червоному, жовтому, помаранчевому. Менш популярні у них синій, зелений, фіолетовий.

Ставлення до кольорів проявляється в малюнках малят. Дослідження В.Мухіної показали, що діти найчастіше обирають кольори з характеристикою „яскравий”, „чистий”, „світлий”. До похмурих, холодних, темних відтінків дошкільнята вдаються тоді, коли дорослі пропонують їм намалювати щось неприємне. „Чорне, брудне, негарне”, – кажуть вони. Тож, як бачимо, при виборі кольорів діти більше спираються не на предметні асоціації, а на враження.

Яскраві кольори радують, приваблюють дошкільнят. Вони не дратують, а навпаки, заспокоюють їх, дають можливість почуватися комфортно. Здавна відомо, що колір може навіть лікувати. На цьому явищі базується такий оздоровчий напрямок, яккольоротерапія.

Розглянемо, як різні кольори впливають на організм.

Зелений колір– помічний при перевтомі та головному болі, заспокоює нервову систему.

Червоний колір– ніби випромінює тепло, активізує сили організму та навіть лікує застуду. Цей колір стимулює серцеву діяльність, активізує обмін речовин. Але з ним треба бути обережним: тривала його дія може призвести до перевтоми та роздратування.

Жовтий –колір радості та оптимізму. Сприяє зміцненню нервової системи та зору. Якщо довго дивитися на жовтий колір, то швидше відійдуть погані думки, поліпшиться настрій.

Оранжевий колір –корисний при порушеннях шлунково-кишкового тракту, стимулює роботу щитовидної залози, підвищує апетит.

Голубий колір– знімає стрес і нервове напруження, заспокійливо діє на організм, знижує артеріальний тиск.

Синій колір– ефективний у боротьбі зі стресом. Кажуть: якщо довго дивитися на синє, минає біль. Цей колір також заспокійливо діє на очі.

Фіолетовий і бузковий– за характером впливу подібні до синього та голубого. Це кольори благородства. Нестача цього кольору може спричинити депресію, тож коли інколи дитина віддає перевагу фіолетовому і бузковому, це може бути сигналом про душевний дискомфорт.

Те, які кольори ми обираємо, а яких уникаємо, з якими асоціюємо певні почуття, емоції, характеризує нас самих. Колір має хвильову енергетичну природу, а отже, ми його відчуваємо найчастіше навіть несвідомо. Нерідко сліпі люди, відчуття яких більш загострені, здатні розрізняти кольори на дотик. На наш мозок щоденно впливають енергії різних кольорів. Від кольору стін кімнати, наприклад, може залежати настрій, апетит, зосередженість, натхнення чи небажання перебувати в цьому приміщенні. Те саме можна сказати і про колірну гаму нашого одягу та одягу людей, які нас оточують.

У „Вченні про колір” Й.Гете писав: „Колір – це продукт світла, що викликає емоції”. Коли ми кажемо „почорнів від горя”, „почервонів від гніву”, „позеленів від злості”, „посірів від страху”, то не сприймаємо ці вислови буквально, а інтуїтивно пов’язуємо емоційні переживання людини зі здатністю виразити їх кольором.

Нервова система здорової дитини потребує позитивного енергетичного впливу, яскравих кольорів і світлих їх відтінків навколо себе.

Учені також встановили взаємозв’язок між кольором та групою крові. Людям з 1 групою найбільше підходять червоні та оранжеві відтінки. Для нормалізації життєвих процесів тих, у кого 2 група крові, рекомендуються голубий і зелений тони, які особливо добре впливають на тіло та розумові здібності. Люди з 3 групою мають ширший вибір: червоний, оранжевий кольори стимулюють процеси їхньої життєдіяльності, підвищують розумову активність: голубий і зелений – заспокоюють нервову систему, а фіолетовий сприяє підняттю настрою. Людям з 4 групою крові (що схожі за своїми енергетичними характеристиками з 2 групою) треба якомога частіше споглядати голубе і зелене.

У практичній роботі з дошкільниками умовно можна виділити три рівні використання кольоротерапії:

1) організаційні можливості кольору (система освітлення та колірне оформлення інтер’єрів приміщень дитсадка);

2) педагогічні можливості кольору (навчання, розвиток, виховання);

3) реабілітаційні можливості кольору (оздоровлення, лікування, психологічний колорит).

Виходячи зі сказаного, рекомендується проводити з дошкільниками таку роботу з кольоротерапії:

1. Вправи на релаксацію („Зелений ліс”, „Зоряне дихання” тощо).

2. Графічні вправи „Хвилинки-кольоринки” з метою заспокоєння дітей. Протягом 4-5 хвилин діти роблять кольоровими олівцями, фломастерами довільні малюнки. Це можуть бути просто лінії, круги, сніжинки, квіти тощо. Такі вправи заспокоюють дитину, дають їй змогу відпочити, отримати позитивні емоції.

3. Міні-заняття з кольоротерапії рекомендовано проводити вже з раннього віку.

Арт-терапія

Арт-терапія – лікування мистецтвом. Відносно новий метод психотерапії, який досить широко використовується і в роботі з дошкільниками.

Ще древні мудреці вважали, що мистецтво і творчість лікують душу і тіло.

Запропонуйте вихованцеві виразити свої емоції, почуття, проблеми за допомогою ліплення, малювання. Можна залучити й інші види мистецтва: театральні вистави, літературну творчість. Такі заняття допомагають зняти психічне напруження як у дітей, так і в дорослих.

Арт-терапія поєднує використання різних видів образотворчості: малюнка, живопису, монотипії, мозаїки, колажу. Перевага цього методу – відносна простота в застосуванні, багатство матеріалів, можливість поєднувати його з будь-якими іншими психотерапевтичними методами, серед яких: музико терапія, танцювальна терапія, казкотерапія, кольоротерапія, пісочна терапія.

Усі види мистецтва мають оздоровчий вплив на здоров’я дітей. Так, усім дітям необхідне щодня малювання, особливо з елементами фантазування. Небажання малюка малювати має насторожити дорослого, замислитися про причину відмови.

Дуже важливим є читання як пасивний варіант арт-терапії та придумування різних оповідок, казок як її активний варіант. Фантазуючи, малюки часто створюють собі нову, яскраву реальність і розв’язують таким чином власні проблеми.

Переваги арт-терапії:

1. Арт-терапія не має обмежень у використанні, оскільки не вимагає наявності особливих здібностей до образотворчої діяльності чи художніх навичок, тож підходить кожному.

2. Як засіб невербального спілкування вона особливо цінна для тих, кому важко передати свої переживання словами.

3. Арт-терапія як засіб вільного самовираження та самопізнання передбачає атмосферу довіри, високої толерантності, уваги до внутрішнього світу людини.

4. Дає значний позитивний емоційний заряд, формує активну життєву позицію, впевненість у своїх силах.

Пісочна терапія

Пісок і вода – найулюбленіші матеріали для ігор і занять дітей. Пісок „поглинає” негативну енергію, „очищає” енергетику людини, стабілізує її емоційний стан.

Перші знайомства малюків відбуваються у пісочниці. Заняття та ігри з піском підносять настрій, викликають емоції радості, спонукають до діяльності. У процесі ігор з піском діти стають більш упевненими та здатними долати труднощі; у них розвиваються тактильно-кінестетична чутливість і дрібна моторика рук.

Роботу з піском доцільно починати з ігор на розвиток тактильно-кінестетичної чутливості та дрібної моторики рук. Тактильно-кінестетичні відчуття – це відчуття, які ми отримуємо через рецептори на шкірі. Вони тісно пов’язані з розумовими операціями, з їх допомогою ми пізнаємо світ.

Запропонуймо малюкам зробити на піску відбитки кисті руки внутрішнім і зовнішнім боком. Нехай діти затримають руки на піску, злегка притиснувши їх і прислухаються до своїх відчуттів. Дорослий розпочинає цю гру, розповідаючи про свої відчуття: „Мені приємно. Я відчуваю прохолоду піску. Коли я ворушу руками, мої пальці й долоні відчувають кожну піщинку. А що відчуваєте ви?”. Діти по черзі діляться своїми відчуттями та враженнями.

Можна запропонувати дошкільнятам:

· „походити” долоньками по піску, залишаючи свої сліди;

· виконати долоньками і ребром долоньок зигзагоподібні та колові рухи;

· складеними пальцями зобразити на піску сліди загадкових, казкових птахів, тварин;

· створити відбитками долонь, кулачків різноманітні малюнки (квіти, дерева, травичка, сонечко, дощ).

Танцювально-рухова терапія

Танець – один з видів рухової терапії, який, зокрема, дає дитині також можливість самовиражатися, само реалізовуватися, передавати свої емоції та почуття.

Використання музичних творів поглиблює емоційне сприйняття, вивільнює почуття, що дістає своє вираження в русі, а це в свою чергу, сприяє особистісному розвитку та самореалізації, кращому розумінню власного „Я”.

Виразні рухи людини – обов’язковий компонент емоцій. Немає такої емоції або переживання, які б не передавалися в рухах, і не лише в міміці, а й у жестах рук, рухах ніг, голови, тулуба, напруженні або розслабленні мускулатури, характері й темпі дихання тощо. Через виразні рухи людина може усвідомити свій внутрішній стан, а також повідомити іншого про свої переживання, наміри, сподівання.

Через танець можна виразити все, навіть те, що неможливо висловити словами. Він дає дитині змогу краще усвідомити можливості власного тіла, не лише поліпшує фізичне та емоційне здоров’я, а є ще й улюбленою розвагою. Педагог, спостерігаючи за групою під час танцю, оцінює сильні і слабкі сторони репертуару рухів учасників, після чого визначає, які з них змінити або вдосконалити.

Сміхотерапія

У народі кажуть: „Сміх – це здоров’я”. Справді, він допомагає зняти стрес, підняти настрій, сприяє виділенню потрібних гормонів в організм, задіює м’язи обличчя та тіла людини.

Наука про сміх – гіотологія – стверджує, що сміх позитивно впливає на фізичний розвиток дітей. Дві тисячі років тому Гіппократ в одному з творів акцентував увагу на користі сміху, розглядаючи його як лікувальний засіб. Лев Толстой зазначав, що сміх породжує бадьорість, а Максим Горький вважав, що „розумний сміх – чудовий збудник енергії”. Сьогодні сміхотерапія практикується в усьому світі.

Виявляється сміх буває різним: веселим і отруйним, радісним і сумним, розумними і недоречним, іронічним і щирим, цинічним і сором’язливим. І не кожен сміх позитивно впливає на наше здоров’я.

Окрім того, сміх як важливий спосіб дихання, за якого вдих подовжується, а видих навпаки, скорочується, дає легеням можливість повністю звільнитися від повітря. Він також знижує частоту ритму серця, нормалізує артеріальний тиск, сприяє виробленню життєво необхідних гормонів радості. Реакція імунної системи на сміх прямо протилежна реакції на стрес. Навіть саме промовляння „хі-хі”, „хо-хо”, „ха-ха” дає клітинам імунної системи команду атакувати чужорідні для них тіла – віруси, злоякісні клітини тощо. Тому сміх рівнозначний прогулянці по лісу чи кисневому коктейлю. Але цим позитивна дія сміху не вичерпується.

Якщо вам бракує часу на повноцінний відпочинок, застосуйте сміхотерапію. Адже сміх знімає напруження з 80 груп м’язів, задіює практично всі м’язи обличчя, при цьому підвищується їхній тонус, а це поліпшує зовнішній вигляд.

Щоб діти росли здоровими, веселими, слід впроваджувати в освітньо-виховний процес „хвилинки-смішинки”, розваги, гуморини, що викликають позитивні емоції. Елементи сміхотерапії корисно використовувати під час проведення фізкультхвилинок, фізкультпауз чи на перервах між заняттями тощо.

Казкотерапія

Казкові фольклорні сюжети – своєрідні матриці, що відображають головні душевні та суспільні конфлікти людей. Споконвіку старші покоління передавали в казках своїм нащадкам мрії про нездоланність Добра і Правди, про щасливе життя. У них гармонійно поєднуються реальне і фантастичне. У процесі роботи над казкою у дітей розвивається творчість, уява, позитивні емоції, що має величезний вплив на формування духовно здорової, компетентної особистості.

„Цілющі” властивості казки покладено в основу цілого напряму сучасної психотерапії – казкотерапії.

Казкотерапія спонукає шукати відображення казкових подій у поведінці людей, проблемах і способах їх розв’язання у реальному житті.

Діти дуже люблять казки. У казковій формі легше побачити та зрозуміти свої вади й проблеми. Казковому персонажеві простіше придумати вихід із складної ситуації, адже в казці все можливо! До того ж, як відомо, казки завжди добре закінчуються.

Мета казкотерапії – допомогти людині побачити не так реальний світ, як враження, яке він на них справляє, тобто свій внутрішній стан. Щоб описати його, вони шукають у реальному світі аналогії і, оперуючи ними, створюють образи, що відповідають їхнім почуттям. Це називається метафорою.

Саме метафоричною мовою говорить наша психіка, а точніше – права півкуля головного мозку. Вчені вважають, що ця півкуля мозку відповідає і за наше здоров’я.

Отже, тривале психологічне напруження, викликане страхом, призводить до дисбалансу в організмі дитини, а це, у свою чергу, викликає різні розлади, і як наслідок – серйозні хвороби.

Три-чотирирічні діти люблять робити героями своїх казок іграшки, маленьких чоловічків, звірят. Чотири-шестирічні використовують образи фей, принцес… У дітей шести-семи років герої схожі на них.

Кожне заняття казкотерапією має закінчуватися обговоренням: „Чого навчила казка?”.

Сюжети пропонованих казок, що створюються як психотерапевтичні, обов’язково передбачають можливості для зміни героїв казки в кращий бік, а також ситуації вибору, що потребують від них відповідального рішення. Наприклад, казка може підказати, що неконтрольована агресивність, насильство, егоїзм, байдужість до людей і до себе самого – це погано, і що не дуже добре проводити життя в марності і примхах.

Значення мудрої, доброї казки у вихованні дітей важко переоцінити. Адже це не лише скарбничка мудрості, а й невичерпне джерело розвитку емоційної сфери і творчого потенціалу дитини. Ознайомивши дітей із змістом казки, слід розглянути з ними сюжет, визначити характери персонажів, оцінити їхні вчинки. Варто також запитати, хто з персонажів найбільше сподобався і не сподобався, чому, проаналізувати деякі ситуації, вислови, образи.

Отже, казка розвиває в дітей моральні якості. У словесно-емоційній формі вона ненав’язливо підводить дитину до самостійних висновків: чому саме слід поводитися добре; чому цінуються лише гарні вчинки.

Музикотерапія

Музика – невід’ємна складова нашого буття. Вона робить життя змістовнішим, веселішим, цікавішим, збагачує різними емоціями. У дитсадку діти чи не найбільше полюбляють музичні заняття, розваги, свята, музичні паузи.

Музико терапія передбачає використання спеціальної добірки музичних творів з метою впливу на емоційно-почуттєву сферу малюка, його духовне зростання, забезпечення релаксації та емоційного тла для оптимізації різних видів діяльності. Музику можна використати для надання психолого-педагогічної допомоги дітям з інтелектуальними, мовленнєвими, руховими, сенсорними, емоційними порушеннями. Насамперед музика впливає на емоційну сферу дитини, вона також є засобом невербальної комунікації та одним з можливих способів пізнання світу.

Розглянемо деякі дитячі музичні ігри з погляду їхнього розвивально-терапевтичного впливу на особистість дошкільнят. Особливо подобаються малюкам ігри-забави з дорослими: „Ладки, ладоньки, ладусі”, „Плескаємо – тупаємо”, „Одна ніжка тупоче, а другая не хоче”. Тут велике значення має встановлення емоційного контакту між дитиною та вихователем чи батьками, пробудження в малюка почуття довіри до дорослого. У поєднанні дій зі словами пісеньки малюк вчиться вслухатися у звуки мови, сприймати та відтворювати її ритм, окремі звукосполучення і поступово вникати в їхній зміст.

Дитячі музичні ігри супроводжуються музично-поетичними вставками, кожна з яких має своє призначення – повідомляє про початок гри або якийсь її етап, коментує події тощо.

Колискові пісні також можна проводити як дитячі музичні ігри, що допомагають заспокоїти дитину, розслабити її, зняти зайве емоційне напруження – у цьому й полягає їхня терапевтична дія. У повсякденному житті малят слід використовувати найбільше оздоровчих технологій, адже вони переважно прості у використанні, дають вихованцям велике задоволення, а головне мають ефективний комплексний вплив на формування їхнього здоров’я. Здоров’ятворчі та здоров’язбережувальні технології можна використовувати у різних організаційних формах роботи, у повсякденні, інтегруючи їх у різні види діяльності.

«Самостійна діяльність дітей у дошкільному закладі»

Змістове буттяслід розуміти як повноцінне проживання дитиною кожного дня, під час якого максимально задовольняються її фізіологічні, пізнавальні, духовні, естетичні, комунікативні та інші потреби, запити, інтереси з урахуванням її можливостей, здібностей і нахилів. Ось чому освітній процес має домірно містити різні види дитячої діяльності, адекватні віку вихованців і сприятливі для подальшого розвитку кожної маленької особистості в усіх сферах життєдіяльності, а насамперед ті, у межах яких виникають важливі вікові новоутворення. Від вихователів же вимагається вільне володіння широким арсеналом форм, засобів, методів і прийомів освітнього впливу на вихованців.

Організована діяльність дошкільників

Підорганізованою діяльністюрозуміють ті форми освітньої роботи з дітьми, які здійснюються під безпосереднім керівництвом педагога, за його участю. Педагог заздалегідь продумує мету, час, місце, умови, хід проведення тієї чи тієї форми роботи, її зв’язок з іншими формами організації життєдіяльності, а також передбачає можливі дії та результати дитячої діяльності.

Організована діяльність міститьзаняттяяк форму організації навчальної діяльності та різноманітніформи роботи з дітьми у повсякденні,як-от:

· спостереження;

· бесіди і розмови;

· ігри з правилами (дидактичні, рухливі);

· трудові доручення;

· чергування;

· колективна праця;

· проведення елементарних дослідів;

· індивідуальна робота з малятами;

· свята, розваги;

· екскурсії, походи тощо.

Повноцінне проживання дитиною кожного дня неможливо уявити також без організованих дорослихпобутових процесів:

· одягання, роздягання;

· умивання;

· приймання їжі;

· вкладання на сон, піднімання після сну тощо.

Як і під час проведення інших організованих форм життєдіяльності, в міру дорослішання дітей та набуття ними певного досвіду побутові процеси відбуваються за більшої самостійності, ініціативності, відповідальності вихованців, хоча педагог безпосередньо скеровує, спрямовує їхні дії.

Сучасне трактування зазначених форм організованої діяльності дітей ґрунтується на засадах партнерства, співпраці педагога з колективом та окремою дитиною, дітей одне з одним з урахуванням їхніх вікових можливостей та потребу розвитку. Ці форми роботи не повинні бути жорстко регламентовані в часі: допустимо пересунути їх у розпорядку дня, поміняти місцями, перенести на інший день, скоротити чи відвести більше часу на проведення – залежно від конкретної ситуації.Причинами таких змінможуть стати:

· погодні умови;

· затримка у харчуванні;

· настрій та інтерес дітей, їхні бажання;

· непередбачені події тощо.

Використовуючи організовані форми спільної діяльності з дітьми, слідуникати зайвого дидактичного навантаження,приділяти увагу розв’язанню розвивальних і виконавчих завдань не менш ніж навчальних.

Дитина як суб’єкт власного життя

Інструктивно-методичний лист Міністерства освіти і науки України «Організація освітнього процесу в дошкільних навчальних закладах у 2009-2010 навчальному році» від 10 червня 2009 р. №1/9-393 застерігає від зведення буття дітей до участі в організованій навчальній діяльності та націлює на наповнення їхньої життєдіяльності цікавим змістом упродовж кожного дня. При цьому виокремлюється рольсамостійної, вільної діяльності дошкільників,у якій педагог кожному малюку надає право вибору – де, коли, скільки часу, з ким і як діяти.

Значущість самостійної діяльності випливає також і з концептуально важливого принципу розбудови довкілля – впровадження у практику особистісно орієнтованої моделі дошкільної освіти. Освітній процес в межах цієї моделі не може бути забезпечений поза визнанням дитини як суб’єкта власного життя. Суб’єктність найповніше реалізується у діяльному бутті дитини, а найбільш діяльний малюк виявляє себе в умовах нерегламентованої, вільної діяльності, звичайно, за наявності низки чинників, про які йтиметься далі.

Поняття про самостійну дитячу діяльність

Що ж таке самостійна, вільна дитяча діяльність? Наскільки взагалі правомірно говорити про самостійність у дошкільному віці? Чи потребує ця діяльність участі дорослого? У чому вона має виявлятися?

Самостійна, вільна діяльність –це специфічна форма організації життєдіяльності дітей, яка розгортається у час, вільний від організованих форм освітньої роботи (в ранкові та вечірні години, на прогулянках, в інші періоди дозвілля), як правило, з ініціативи та за бажанням малюків: діти самі визначають цілі, завдання, засоби і план втілення свого задуму, самостійно контролюють, аналізують і оцінюють його виконання.

Необхідність вільної діяльності зумовлена природною потребою дошкільників в інтимізації буття, у можливості не лише усамітнюватися, але й мати час, який можна використати на власний розсуд, залишившись без прямого контролю з боку дорослих, а також самостійно закріпити вже набутий досвід, проявити чи певною мірою перевірити рівень своєї компетентності та самоствердитися.

Самостійна діяльність може носити як індивідуальний, так і груповий (колективний) характер, коли дитина або сама реалізовує власний інтерес, задум в обраному виді діяльності, або об’єднується з іншими дітьми за спільністю бажань, намірів, планів, уподобань та за взаємними симпатіями. У той чи той спосіб можуть розгортатисярізні види діяльності:художня(образотворча, музична, музично-ритмічна, театральна, художньо-мовленнєва),ігрова, рухова, пізнавальна, трудова, комунікативнатощо. Самостійна діяльність нерідко маєінтегрований характер, наприклад: дитина може одночасно прибирати у куточку природи і наспівувати улюблену пісеньку або малювати й промовляти вголос віршик, або перекидатися з товаришем м’ячем та обговорювати переглянутий мультфільм. Особливо яскраво це виявляється у старшому дошкільному віці. Поєднання різних видів діяльності дає дітям змогу повніше мобілізовувати свій руховий, мовленнєвий, художній та інший досвід.

Прояви самостійності у діяльності дошкільників

Одними зосновних проявів змістовної самостійної діяльностівисокого вміння є вміння дітей:

· самостійно зайняти себе у вільний час різноманітними видами діяльності;

· мотивувати свою діяльність;

· підготувати потрібне для реалізації свого задуму приладдя, іграшки, матеріали;

· об’єднатися з товаришами для спільного виконання задуманого;

· домовитися про розподіл обов’язків чи ролей;

· довести задумане до кінця;

· адекватно оцінити задуманий результат.

На жаль, на практиці нерідко спостерігаємо іншу картину: діти або не знають, чим зайнятися у вільний час, або, виявивши бажання до певного роду самостійних занять, є зовсім безпомічними під час конкретизації мети і змісту обраного виду роботи, не володіють необхідними для досягнення задуманого результату способами дій, а іноді припиняють розпочату справу при перших же труднощах, невдачах, неспроможні подолати їх без сторонньої допомоги. Таких ситуацій дуже багато. Звісно, одразу домогтися від дітей змістовної, само організованої вільної діяльності неможливо. Процес формування самостійності поступовий, він розвивається у міру дорослішання дітей і набуття ними досвіду, ініціативності, креативності та інших особистісних базових якостей. Хоча, треба наголосити, водночас саме вільна, нерегламентована діяльність сприяє ефективному формуванню цих якостей.

Формування самостійної діяльності дошкільників

Педагогам варто пам’ятати, щозміст і рівень розвитку будь-якої самостійної діяльностізалежить від низки чинників, як-от:

· досвід дітей у володінні певним видом діяльності, їхня життєва компетентність у цілому;

· наявність предметно-ігрового, природного, соціального розвивального середовища;

· урахування простору власного Я кожного малюка;

· грамотне, компетентне керівництво з боку дорослого.

Життєва компетентністьдітей як достатній рівень розвиненості, вихованості та навченості є основою для виникнення дитячої самостійної діяльності та її змістовного розгортання, оскільки допомагає малюкам адекватно, конструктивно, ефективно діяти, задовольняючи свої потреби, інтереси, прагнення та використовуючи власні можливості.

При цьому істотного значення набувають різноманітніжиттєві враження,які залишають у дитячій свідомості позитивний емоційний слід, наприклад, після:

· прогулянок та екскурсій за межі дитячого садка або домівки;

· відвідування циркових, театральних вистав, художніх виставок;

· участі у святах і розвагах у колі друзів чи рідних;

· читання художньої літератури;

· перегляду кіно- і мультфільмів тощо.

Спираючись на отримані позитивні враження, діти можуть самімоделювати схожі життєві ситуаціїта міжособистісні стосунки, використовувати у вільній діяльності запозичені зразки поведінки і способи дій.

Принагідно зазначимо, що на свідомість дітей не менш впливаютьнегативні емоції,враження, отримані від подій, явищ довкілля, спілкування. Це, відповідно, позначається і на змісті самостійної дитячої діяльності. Наприклад, можна спостерігати, як у сюжетно-рольових іграх «Сім’я», «Дитячий садок» дівчатка вдаються до покарань іграшок-«дітей», ставлячи їх у куток або сварячи підвищеним голосом, чи навіть відверто лупцюють їх. У малюнках діти передають негатив темними кольорами або абстрактними зображеннями зла, страху, болю тощо. Ось чому так важливо насичувати дитяче буття саме позитивними емоціями та враженнями, своєчасно й мудро реагувати на дитячий негативізм, гасити конфлікти, дбати про гідні для наслідування дітьми приклади поведінки тощо.

Невід’ємною складовою життєвої компетентності єдосвід дітейу тому чи тому виді діяльності, зокремаігровій, художній,а такожруховийдосвід, досвідспілкування,експериментуваннятощо. Досвід формується у процесі як поступового накопичення життєвих вражень, позитивних емоцій, так і набуття знань, необхідних умінь, навичок діяльності.

Сприятливі умови для засвоєння системи знань, умінь, навичок та формування ціннісного ставлення особистості до світу людей, речей, природи створюються у різних формахорганізованої педагогом діяльності.Як і раніше, важливе місце у цьому процесі посідає організована навчальна діяльність у формі занять та індивідуальна робота з окремими дітьми чи з маленькими підгрупами по 2-5 малюків у формі своєрідних міні-занять. Поряд із цим поступове накопичення, закріплення та вдосконалення знань, умінь, навичок відбувається в інших формах організації дитячої життєдіяльності педагогом. Ось чому необхідно посилити увагу до якісного проведення, насичення освітнім змістом такихформ роботи у повсякденні,як-от:

· спостереження;

· екскурсії;

· бесіди і розмови;

· різні ігри;

· елементарні досліди;

· чергування;

· доручення;

· колективна праця;

· організація побутових процесів.

Хибною є думка, що дитина, маючи вільний час і залишаючись без опікування та контролю з боку дорослого, неодмінно заповнить своє дозвілля цікавою для себе справою, сприятливою для саморозвитку. Досвід показує, щонеможливе самовиявлення дітей,непідготовлених до певного виду діяльності, тобто з несформованим достатнім запасом спеціальних завдань, базових умінь і автоматизованих навичок, а такожза відсутностіу них:

· навичок самоорганізації – визначатися з планами і задумами, вибирати зручне місце для самостійних занять, готувати потрібні іграшки, матеріали чи обладнання тощо;

· уміння домовлятися з партнерами про спільну діяльність, розподіляти ролі чи обов’язки, обговорювати хід та результати, мотивувати власні оцінки, проектувати перспективи продовження розпочатої справи, звертатися за допомогою, порадою тощо.

Розвивальний простір, сприятливий для виникнення самостійної діяльності дошкільників

Предметно-ігрове та природне розвивальне середовище

Домірно насичене та раціонально об лаштоване предметно-ігрове та природне розвивальне середовище єне лише фоном для розгортання вільної діяльності дітей, але й стимулом,спонуканням до певних самостійних занять. Приваблюють малюків, підказують їм творчі задуми, допомагають елементарно зорієнтуватися у ситуації вибору і викликають прагнення до змістовної зайнятості такі елементи предметно-ігрового середовища, як:

· відповідні віку дітей іграшки;

· ігрове та фізкультурне обладнання, спортивний інвентар;

· реманент для дитячої праці;

· приладдя і матеріали для ліплення, малювання, аплікації, конструювання, дизайну;

· атрибути для рухливих і творчих ігор.

Ці елементи предметно-ігрового середовища ефективно виконують таку функцію за умови зручного, без скупчення, розміщення у доступних місцях, на достатніх площах групових приміщень, ігрових майданчиків і ділянок. Звісно, коли є де і чим зайнятися, то й вірогідність безцільного «тиняння» з кутка у куток, байдикування, безпідставних суперечок і конфліктів, безглуздих «ганялок» та «війнушок» зменшується.

Соціальне середовище

Важливим компонентом розвивального простору, сприятливого для виникнення та розвитку самостійної дитячої діяльності, слід вважати ісоціальне оточення,наявне коло спілкування з дітьми та дорослими. При цьому з віком, як відомо, значення однолітка-партнера зростає: дитина поступово переходить від діяльностіпоряддо діяльностіразом,у неї формується потреба у товаришах по грі, у співрозмовниках для обговорення отриманих вражень, у партнерах і помічниках для спільного господарювання тощо, хоча при цьому навіть комунікабельні, колективістські діти іноді відчувають потребу усамітнитися й наодинці, скажімо, погратися ляльками чи машинками, помалювати, погортати книжечку тощо.

Довірливі стосунки, особистісні контакти з дорослими (персоналом дошкільного закладу, батьками) мають особливий влив на зміст і рівень самостійної діяльності дошкільників, оскільки на тлі позитивної динаміки розвитку таких стосунків від довіри малюка дорослому до довіри з боку дорослого дитині поступово закладаються базові якості особистості (самостійність, відповідальність, креативність, самовладдя, справедливість, розсудливість, людяність тощо), необхідні для самовиявлення і самореалізації дитини у її вільному діяльному бутті.

Середовище власного Я

Беручись за створення розвивального простору для самостійної дитячої діяльності, варто враховувати значення такої його складової, яксередовище власного Я.Зовнішнє Я (все, що дитина вважає за своє, власне, належить їй) та внутрішнє Я (духовно-душевне – стани, настрої, емоції, почуття, потреби, інтереси, цінності тощо) зумовлюють вплив дитини на саму себе, тобто допомагають чи заважають саморозвитку. В умовах вільної, неформалізованої діяльності самовиявлення дитячої особистості, її власного Я найбільш імовірне. Воно може бути і позитивним, і негативним, а відтак, потребує уваги з боку дорослого, аби спрямувати його на самостійні прояви всіх видів активності, вольових зусиль, комунікативних здібностей, соціально-моральної поведінки, задовольнити потребу маленької особистості у визнанні, прояві своїх емоцій та дати змогу вправлятися у володінні ними.

Педагогічне керівництво самостійною діяльністю дошкільників

Характеризуючи значення дитячого досвіду та життєвої компетентності, розвивального простору для виникнення і розгортання самостійної діяльності дошкільників, ми постійно порушували окремі питання керівництва нею з боку педагогів. Без участі дорослих неможливо забезпечити належний рівень самостійної діяльності дошкільників та домогтися її змістовності. Ось чому вихователь є фактичним керівником самостійної діяльності дітей.

Розрізняють пряме і непряме керівництво самостійної діяльності дітей.

Пряме керівництво

Пряме (безпосереднє) керівництво здійснюється безпосередньо під час самостійної дитячої діяльності. Воно передбачаєзастосування певних прийомів,які спрямовуються на те, щоб:

· допомогти дітям обрати близький до їхніх уподобань, співзвучний із настроєм і конкретною ситуацією вид діяльності, визначитися з її конкретним змістом – що будуть малювати або ліпити, в яку гру гратимуть, про що хочуть поговорити, розповісти тощо;

· підтримати порадами, підказками, допомогти вибрати зручне місце для тсамостійних занять, необхідні атрибути, іграшки, приладдя, обладнання з урахуванням бажань, інересів, претензій різних дітей так, аби діти не заважали одне одному, а отже, попередити виникнення конфліктів;

· за потреби націлити малят на раціональні способи дій, зручний порядок виконання завдання або творчого задуму;

· посприяти об’єднанню дітей для спільної діяльності, якщо їхні бажання співпадають, або навпаки, розвести їхню діяльність у просторі й часі при потенційній можливості виникнення конфліктної ситуації;

· вносити періодичні зміни до змісту обраної діяльності, варіювати способи виконання;

· спрямовувати дітей на об’єктивну самооцінку й визначення перспективи продовження обраної справи в інший час;

· забезпечити оптимальні фізичні й психічні навантаження на дітей, чергування навантажень і відпочинку, мотивувати вчасну зміну статичних положень і динамічних занять, видів діяльності тощо.

Здійснюючи безпосереднє керівництво вільною діяльністю, не варто надмірно опікувати дітей, тримати під контролем кожний їхній крок, часто втручатися в їхні дії та постійно коригувати стосунки. Натомість сліднадавати малятам більше самостійності,можливість виявляти власну активність і креативність, не пригнічуючи їхньої ініціативи, а допомагаючи самостійно здійснити задумане. Кожному педагогу важливо усвідомити, що «рушієм розвитку була, є і буде самоактивність дошкільника, творчий, а не репродуктивний її характер», як наголошено у Коментарі до Базового компонента дошкільної освіти в Україні.

Непряме керівництво

Непряме (опосередковане) керівництво самостійною дитячою діяльністю з боку вихователя відбуваєтьсяза допомогою низки чинників,що створюють умови для появи й подальшого якісного перебігу процесу цієї діяльності.

Підсумовуючи сказане, зазначимо, що серед цих чинниківпершочергове значення мають:

· систематична робота зі створення достатнього запасу вражень про навколишній світ, знань, умінь і навичок, формування життєвого досвіду в процесі організації життєдіяльності у дошкільному закладі, вдома та за її межами;

· грамотне, педагогічно виважене облаштування розвивального природного й предметно-ігрового середовища, яке спонукало б до самостійних занять різними видами діяльності, приваблювало й зацікавлювало, давало поштовх дитячій уяві та фантазії;

· організація навколо дитини соціального середовища, насиченого відповідними її віку контактами з однолітками, молодшими і старшими за віком дітьми, рідними й близькими, а також сторонніми дорослими людьми;

· охорона і плекання внутрішнього світу кожної дитини та визнання її права вважати своєю певну частину довкілля;

· періодична зміна розвивального середовища шляхом внесення до нього нових компонентів, наприклад іграшок, обладнання, рослин, нових знайомств, та його переобладнання; раціонального розміщення різних компонентів цього середовища у фізичному просторі, яке не лише спонукало б до вільного вибору виду діяльності й задовольняло потреби дітей у проявах різних видів активності, але й уможливлювало інтимізацію дитячого життя, тобто надавало можливість, зокрема, наодинці попрацювати з конструктором, причепуритися та приміряти елементи театральних костюмів перед дзеркалом й самостійно розіграти уявну роль тощо.

Якщо непряме (опосередковане) керівництво самостійною дитячою діяльністю зберігає свою актуальність на всіх етапах дошкільного дитинства, то пряме (безпосереднє) домінує у ранньому і молодшому дошкільному віці. У старшому дошкільному віці за умови своєчасно розпочатої роботи з організації самостійної діяльності дітей прийоми прямого керівництва застосовуються рідше – за потребою кожної конкретної ситуації. Зрештою, педагоги не повинні пускати на самоплив самостійну діяльність своїх вихованців, а дбати про її виведення на гідний рівень, відповідний віку та індивідуальним можливостям дітей, майстерно застосовуючи весь арсенал прийомів як опосередкованого, так і безпосереднього керівництва. При цьому від педагога вимагається особлива уважність та спостережливість, щоб своєчасно помітити, виявити у процесі самостійної діяльності спеціальні здібності, обдарованість дошкільників та спільно з батьками посприяти їхньому подальшому розвитку.

Література:Ольга Долина, Олена Низковська. Самостійна діяльність дітей у дошкільному закладі // Вихователь-методист. – 2010 р. – № 1. – С. 28 – 36.